Звівши хмари по під небом,
я розімкнув турні темні.
Я відкрив для себе молебнем
істину, що в середині.

Такий темний, глубокий колодязь.
Де світло губить свій шлях.
І тину лозяного терпка перев"язь,
паркан до цілі розійдется по швах.

А ти стоїш під небосхилом,
ще яскравішим ніж мій.
Довкола люди коловротом
й світла струмінь урвій.

Я вийду зі свого теплого лісу,
затягуючи проміння до себе,
Це не сприйнятне! До віку
буду блукати в теренах, від тебе.

***
Нет у меня Ксении.